Юлія Носулько: Поточна модель енергоринку не приваблює інвесторів

Інтерв'ю з керівником департаменту з регуляторної політики ДТЕК Юлією Носулько про те, навіщо Україні реформа енергетичного ринку.

Інтерв'ю з керівником департаменту з регуляторної політики ДТЕК Юлією Носулько про те, навіщо Україні реформа енергетичного ринку.

Усе частіше серед топ-менеджерів великих компаній в Україні з'являються представники слабкої прекрасної половини людства, які за рівнем професіоналізму не поступаються чоловікам. Юлія Носулько, керівник департаменту з питань регуляторної політики компанії ДТЕК, доводить, що добре розбиратися в енергетичному ринку допомагає не стать, а розум, інтерес та бажання змін. І найголовніше – любов до своєї Батьківщини та прагнення зробити її кращою. Саме ці почуття стають каталізатором у починанні реформ і не дозволяють зупинятися, а навпаки, змушують робити країну успішнішою, щоб не залишати майбутньому поколінню «хвости» невирішених попередниками проблем.

Юлія Носулько розповіла виданню LDaily про підводні камені реформи ринку електроенергії, а також про те, чому необхідно змінити правила гри.

LD: Зараз енергоринок України готується до масштабної реформи. І це вже не перші зміни на ринку електроенергії за часи незалежності України. На вашу думку, коли насправді почалася масштабна реформа?

Ю.Носулько: Ми ринок реформуємо з 1995 року. У той час ініціатива надходила від міністра енергетики Олексія Шеберстова. Його надихнуло те, як працює енергетика в Європі, зокрема, у Великій Британії. Пізніше британська модель була взята за основу для українського ринку. Це стало першим кроком у переході до європейських стандартів.

Реформа почалася з того, що були розділені великі виробничі енергетичні компанії, які об'єднували кілька областей, виробляли, розподіляли й поставляли електроенергію. Тобто створювалися окремо генеруючі підприємства й окремо підприємства, які розподіляли електроенергію та продавали її кінцевим споживачам – обленерго. Це був перший етап.

• На другому етапі на базі державної компанії НЕК «Укренерго» було сформовано відокремлений підрозділ – «Енергоринок», який у подальшому став самостійним підприємством – оператором оптового ринку електроенергії. Реалізовувати цю найпершу реформу українцям допомагали британські консультанти й USAID.
• Потім було розроблено Договір між членами Оптового ринку електроенергії, підписаний восени 1996 року його членами. Він діє й зараз, у 2016 році саме виповнилося 20-річчя його підписання. І на сьогодні ринок усе ще функціонує на основі цього документа.

Модель працює так: «Енергоринок» – державне підприємство, яке є єдиним покупцем усієї генеруючої в країні електроенергії та єдиним її продавцем для постачальників. Весь потік електроенергії та грошей проходить через нього й не може обійти ніяким чином. Тобто безпосередньо електроенергію можуть продавати тільки невеликі виробники – маленькі станції, це обумовлено в ліцензіях.

LD: Які головні мінуси того, що ринок електроенергії повністю підконтрольний державі?

Ю.Носулько: Проблема в тому, що ні енергокомпанії не можуть впливати на свою діяльність у середньостроковій, а тим більше довгостроковій перспективі, ні споживачі не можуть знайти баланс інтересів зі своїм постачальником. Якби працював ринок, то цілком імовірно, що не було б віялових відключень, які ми пережили в 2014 році. Очевидно, що в такій ситуації короткостроково виросла б ціна через важкі умови. Але це закони ринку.

Так працює система збалансування попиту і пропозиції.

2010 року Україна приєдналася до Європейського Енергетичного Співтовариства. У рамках цієї спільноти й Угоди про асоціацію з ЄС ми взяли на себе зобов'язання імплементувати європейське законодавство у сфері електроенергетики. На той момент це був другий енергопакет. І власне запропонована модель повторювала ту, що існує у всій Європі, – лібералізовану модель ринку. Вона так і не була впроваджена. У липні 2017 року набув чинності Закон України «Про ринок електричної енергії», що поклав початок поточній реформі. В основу закону було покладено Третій енергетичний пакет Європейського Союзу.

Європа переживала відкриття ринку поступово. Спочатку у вільний ринок випускалися найбільші за потужністю споживачі, через якийсь період – середні, а ще згодом – усі, включно з населенням. Однак у нас процес ущільнюється до неможливості через брак часу, тому доводиться відкривати все й відразу. На реформу в Україні відведено два роки, з них 10 місяців уже позаду.

LD: Розкажіть докладніше, як може змінитися український енергоринок?

Ю.Носулько: Відповідно до закону, планується створити кілька ринкових сегментів. Перший – це двосторонні договори: будь-який споживач / постачальник може укласти договір з будь-яким виробником і купувати електроенергію безпосередньо в нього. Але тут потрібно враховувати, що електроенергія – це непросто кВт /⋅год. Електроенергія – це ще й певний графік, за яким вона споживається як населенням, так і промисловими підприємствами, сферою обслуговування. Відповідно, коли ви з кимось укладаєте контракт, ви не тільки домовляєтеся купувати певну кількість кіловат-годин на місяць. Ви повинні домовитися про те, як це виглядатиме протягом доби, в який період ви використовуєте більше електроенергії, а в який – менше.

Наприклад, ви уклали договір на місяць, півроку чи рік. Але прогнозувати споживання електроенергії в такому часовому інтервалі досить важко. Тут на допомогу приходить внутрішньоденний ринок (торгується електроенергія сьогодні на сьогодні, але на три години вперед) і ринок на добу вперед (продається електроенергія сьогодні на завтра відповідно по кожній годині). Таким чином, ми вже можемо наблизитися до того реального споживання, яке собі плануємо. І нарешті ринок реального часу – балансуючий ринок. Тут уже в разі недотримання заявленого раніше графіка, при відхиленні в більшу чи меншу сторону, доведеться заплатити штраф.

LD: Чи є вже критика на адресу таких змін?

Ю.Носулько: Зараз багато популістів заявляють, що ця реформа приведе на ринок великих споживачів, які куплять дешеву електроенергію в державного підприємства «Енергоатом», а всі інші сидітимуть із дорогою електроенергією. По-перше, атомники просто не можуть продати електроенергію таким чином, щоб покрити всі потреби того, хто купує. Зокрема, продати всім бажаючим необхідний їм графік.

А по-друге, є ще одна логічна штука, про яку всі забувають. А чому атомники повинні продавати електроенергію дешевше? Не варто забувати, що в них теж є потреби в розвитку компанії. Вони теж мають проблеми з відтоком кваліфікованих кадрів за кордон.

LD: У такому разі держава повинна зберігати свій контроль над ринком?

Ю.Носулько: Якщо подивитися на європейський досвід, то попри лібералізацію ринку все-таки держава забезпечує певний контроль, наприклад, пред'являються серйозні вимоги до відкритості даних. Але як працюють європейські інституції? Вони до певної міри працюють постфактум, тобто якщо щось сталося і в антимонопольному органі вбачають у цьому порушення, вони починають розслідування. Якщо компанія справді допустила порушення, то результат і санкції будуть такими, що іншим учасникам ринку навряд чи захочеться повторити подібний досвід. Тобто над тобою не стоять кожен день із перевірками, але якщо допущено порушення, то й покарання буде відповідним.

LD: І все-таки, ви впевнені, що в нас приживеться ця реформа?

Ю.Носулько: Мені особисто прикро за те, що намагаємося реформуватися вже дуже багато років, але ніяк не прийдемо до втілення реформи. Коли ми починали реформу ринку в 1995–1996 роках, я працювала в Регуляторі (сьогодні – НКРЕКУ). На той момент з усіх пострадянських країн ми були лідером реформ. І сьогодні дуже прикро усвідомлювати, що ми ці лідерські позиції давно втратили. На моє глибоке переконання, тільки ринок зможе сформувати адекватні взаємовідносини між продавцем і покупцем.

Безумовно, є один нюанс. Повинні бути механізми контролю з боку держави, про що ми говорили вище. Безумовно, у будь-якій країні контролюються природні монополії – власники мереж. Вони регулюються більш жорстко з погляду тарифоутворення, і саме тому, що вони монополісти. І решта ринку також повинна працювати за певними правилами, а паралельно з цим мають діяти механізми, які виключають маніпуляції. І тоді все літає.

LD: Звучить усе красиво й правильно, але, незважаючи на це, реалізація реформи триває дуже довго. На вашу думку, чому Україні так важко дається реформування енергоринку?

Ю.Носулько: На мій погляд, найсерйозніша проблема – відсутність лідера реформ. Ідеально, якби в країні була одна особа, яка структурує весь процес. Але в нас, на жаль, на сьогодні такої людини немає. У багатьох країнах такі реформи очолюються вищими керівниками держави, тому що це дуже глобальні зміни, вони зачіпають кожного громадянина. Тому повинен бути той, хто бачить процес загалом, розуміє вузькі місця, усвідомлює, в якому напрямку треба спрямувати більш серйозні зусилля, має важелі впливу на цей процес. Простий приклад: на сьогоднішній день у медійному просторі досить мало інформації про те, що найближчим часом у країні енергоринок кардинально зміниться. Мало хто знає, що буде. І це дуже сумно. Тому що така інформація має бути доступна широкому загалу, повинна бути й соціальна реклама. Ми як компанія працюємо в цьому напрямку, щоб давати своїм споживачам якесь розуміння, що відбуватиметься з ринком, чого можна очікувати в перспективі, який досвід реформування в європейських країнах. З найближчих серйозних змін можу зазначити, приміром, що в грудні ті обленерго, які ми знаємо, повинні припинити свою роботу на ринку й відтоді вже не поставлятимуть електроенергію споживачам.

LD: Тобто в 2019 рік ми маємо зайти з новим ринком?

Ю.Носулько: Так, але це стосується роздрібного ринку, на ньому зміни відбуватимуться в першу чергу. Цього року повинна змінитися концепція роздрібного ринку з погляду відносин «постачальник – кліент». Конкурентний оптовий ринок запрацює наступного літа.

LD: Устигаємо за графіком?

Ю.Носулько: Поки встигаємо. Але залишається одне важливе незакрите питання – ситуація з регулятором. Як відомо, у НКРЕКУ виникли проблеми з кворумом. Теоретично всі вважали, що перший конкурс, за яким повинні призначити п’ять осіб, до травня вже завершиться. Але цього не сталося й на сьогодні дієздатного регулятора немає. А основна маса рішень повинна прийматися саме ним.

Ми ж намагаємося працювати, пропонуємо, як рухатися, нагадуючи: якщо до певного моменту не буде прийнято необхідних документів, то ми просто не встигнемо провести трансформації. Ми повинні отримати нові ліцензії, укласти нові договори, поінформувати споживачів, щоб у них не виникало побоювань, що зі зникненням обленерго у них завтра припиниться й електропостачання. А це нешвидка історія.

Але поки не варто говорити, що все пропало. Процес іде. З погляду приватних учасників ринку всі все-таки намагаються вибудовувати свої процеси. Але оскільки ми перебуваємо в регульованому полі, то не можемо прийняти всі рішення й усі питання вирішити самостійно. Повинен бути дуже активний діалог між регулятором і учасниками ринку для того, щоб у результаті не постраждали споживачі. Якщо ми не забезпечимо цей процес, негативні наслідки може відчути кожен у країні. І не хочеться бути тими, кого звинуватять у провалі реформи.

Тому потрібно працювати, рухатися далі, щоб отримати бажані результати.

LD: Якщо ринок електроенергії стане відкритим і прозорим, це буде вирішальним фактором для залучення інвестицій?

Ю.Носулько: Я не можу сказати, що всі інвестори захочуть вкладати гроші в цей ринок. Але знаю, що поки в нас поточна модель ринку, серйозні інвестори не прийдуть. Тому що вони хочуть працювати в зрозумілих умовах, коли правила не змінюються щодня.

Зверніть увагу, куди в енергетиці йдуть приватні інвестиції? У зелену енергетику. Тому що тут закон дотримується й чітко визначено рамки роботи. І вони досить стабільні. Інвестиції в іншу енергетику також прийдуть, якщо там будуть такі самі зрозумілі умови.

LD: Чи не змушує Вас така непроста ситуація замислитися про переїзд в іншу країну?

Ю.Носулько: Мені подобається наша країна абсолютно в усіх відношеннях: у нас прекрасна країна, чудові, креативні люди. На жаль, із політикою в нас гірше. Точніше, не стільки з політикою, скільки з надлишком популізму. Тому потрібно просто діяти, не боятися змін. І я вірю в те, що ці зміни приведуть нас до кращого.