Енергостратегія. Спроба № 5

Експерти Реформа27 2017

Україна дістала нову Енергетичну стратегію. Це вже 5-й подібний документ за роки незалежності. На відміну від попередніх версій, Стратегія не стала збіркою всієї доступної уряду статистики й аналітики, якою «грішили» попередні подібні документи. Вона ставить зрозумілі орієнтири, фіксує ключові екстремуми і визначає принципи державної політики. Що ж очікує нашу галузь найближчого майбутнього?

Від реформ до розвитку

Стратегія розділена на три етапи. Мета: пройти від періоду активних реформ, до стабільного розвитку самодостатнього енергоринку.

1. 2017—2020 — ринкові реформи

Цей етап уже перед нами, і ми його активні учасники. У ньому ставиться за мету реалізувати розпочате. А саме імплементувати основну частину реформ. Створити в такий спосіб інвестиційно привабливе середовище.

Основоположні документи для реформування — закони про ринок природного газу й ринку електроенергії — вже ухвалені. На столах чиновників лежать Третій енергопакет, вимоги об’єднання мереж ENTSO-G і ENTSO-E, рекомендації МВФ, Енергетичної спільноти.

Попереду — розроблення вторинного законодавства й імплементація реформ. З цього погляду Енергостратегія — це орієнтир і стимул для влади й бізнесу рухати процес імплементації реформ. Поставлено зрозуміле завдання про створення вільних ринків. І тут найбільша складність полягає в тому, щоб держава знайшла в собі волю відійти від ролі адміністративного керівника.

2. 2021—2025 — оптимізація та інновації

Після проведення реформ головним завданням стане залучення інвестиції в галузь. Стратегія на цьому етапі ставить амбітні завдання із будівництва нових об’єктів генерації електроенергії. Реалізація цих планів буде неможлива без створення стимулювальних механізмів та участі міжнародних компаній.

У ці п’ять років має відбутися остаточна синхронізація української енергосистеми з європейською ENTSO-E. А також почнуть впроваджуватися екологічні вимоги, що наближають український ринок до європейських стандартів.

3. 2026—2035 — сталий розвиток

У довгостроковій перспективі Україна має взяти на себе жорсткі екологічні вимоги щодо скорочення викидів. Нові генерувальні потужності замінять застарілі блоки з низькою енергоефективністю.

Збалансована енергонезалежність

Стратегія вийшла досить збалансованою. З одного боку, враховані світові тренди в частині переходу на відновлювані джерела енергії, з іншого — збережений здоровий підхід до ресурсного балансу. Прогнозується, що найближчі 20 років традиційні джерела енергії ще матимуть велику вагу.

Так, Стратегія передбачає збільшити частку ВДЕ в енергобалансі до 25% (приблизно 25 млрд кВт·год). Відновлювана енергетика — безумовний тренд. Україна не залишиться осторонь від нього. Уже зараз наша країна набула гарної динаміки, яка може дати змогу досягти високої планки. За першу половину 2017 року обсяг запущених в експлуатацію «зелених» потужностей уже перевищив показник за весь попередній рік. З упровадженням повноцінного ринку електроенергії буде розвиватися розподілена генерація: невеликі сонячні електростанції, біогазові ферми та ін.

Водночас не викликає сумнівів збереження як лідера атома. Вироблення електроенергії ТЕС/ТЕЦ в абсолютному вираженні залишиться на рівні 2015—2020 рр., обсягом 60—64 млрд кВт·год. (45 млрд кВт·год — ТЕС і 15 млрд кВт·год — ТЕЦ). Під цим розуміється стабільний рівень попиту на викопні енергоресурси до 2035 року.

Зважаючи на цей чинник, повне забезпечення України власними газом і вугіллям вказане в Стратегії як один із пріоритетів уже на початковому етапі реалізації (до 2025 року). Для цього фіксується потреба стимулювати видобування через створення стабільних і привабливих фіскальних умов, зниження ренти, стимулювання інновацій і лібералізація отримання ліцензії. У вугільній сфері — має відбутися перезавантаження. Збиткові об’єкти будуть зупинені. Ставка буде зроблена на вугілля марки «Г».

Невраховані ризики

Стратегія не досконала. Низка питань у ній залишилася не розкритою. Вони переважно є у сфері модернізації мереж і потужностей генерації, екології та енергоефективності. Документ не відповідає на питання, за які кошти модернізувати вугільну галузь і реконструювати теплові електростанції.

Подібна ситуація й із питаннями підвищення енергоефективності. Передбачається більш ніж удвічі знизити енергоємність ВВП України до 0,13 т нафтового еквівалента на кожну тисячу доларів ВВП.

Стосовно охорони довкілля мета — досягти стовідсоткової відповідності української теплової енергетики стандартам ЄС щодо викидів SO2 і NOx. Загалом викиди CO2 мають вийти на рівень 50% від обсягу 1990 року. Це потребуватиме інвестицій і технологій.

Стратегія не змогла врахувати всіх можливих економічних наслідків інтеграції мереж до європейської системи ENTSO-E. Є ризик, що український ринок, який перебуває в стані структурного реформування, може швидко стати імпортозалежним від європейської електроенергії. Однак послідовне впровадження реформи ринку електроенергії і правильна оцінка ризиків дасть змогу українській енергосистемі приєднатися до європейської з максимальною вигодою для себе.

***

Утім, головний ризик завжди у виконанні. Стратегія ухвалена. Це збалансований, опрацьований широким колом експертів документ. Він був потрібний країні та галузі. Стратегія — здійсненна! За винятком окремих ризикових питань, які мають бути розв’язні нормативними інструментами, вона не ставить надсильних завдань. Наступний крок — розроблення деталізованої дорожньої карти. У цьому процесі відповідальне Міненерговугілля має врахувати європейський досвід і потреби українського ринку. Обговорення дорожньої карти треба зробити як мінімум таким самим відкритим, яким було підготування Енергостратегії.

Успішна її реалізація буде можлива, тільки якщо влада, бізнес і громадянське суспільство, будуть разом докладати до цього належних зусиль.