Енергетика по-європейськи: як заощадити в майбутньому, інвестуючи зараз

Якими можуть бути витрати на електрику до й після енергетичних реформ в Україні

Якими можуть бути витрати на електрику до й після енергетичних реформ в Україні

В Україні почалася реформа електроенергетики, старт якій дав закон «Про ринок електроенергії», який набув чинності 11 червня 2017 року. Уже з липня 2019 року він має повноцінно запрацювати. На місце застарілої моделі з фіксованими тарифами має прийти вільний ринок, де електроенергія стане товаром, кількість гравців збільшиться, а головним суб’єктом буде споживач, який зможе вибирати, у кого йому купувати цей товар. Данило Бабков, менеджер відділу аналітичної роботи Дирекції з комерційної діяльності ДТЕК Енерго, розповів спеціально для Mind, до яких змін і витрат потрібно бути готовим українському споживачеві та на який відтермінований ефект можна розраховувати.

Сучасна модель ринку, за якою галузь працює понад 20 років, орієнтована насамперед на виробника електроенергії. Як мінімум тому, що він здатний контролювати рівень своїх витрат на відміну від, наприклад, металургійного комбінату, який майже не має впливу на свій рахунок за електроенергію. Виробничий цикл змінити нелегко, ціну на електроенергію призначають зверху, а тому частка електровитрат у собівартості залишається незмінною і, все частіше, надважкою для комерційної діяльності.

Можливість для підприємства самому регулювати ці витрати є завданням-максимум нового закону «Про ринок електроенергії».         

Найкраща демонстрація потреб у реформі ринку — зіставлення частки витрат на електроенергію у вітчизняних компаній і відповідних витрат у компаній із промислово розвинених країн. Фактично цей графік показує, скільки в загальному ВВП країни становить оплата за електроенергію.

Як бачимо, частка електроенергетики в промислово розвинених країнах коливається в межах 3—4%, а в економіці України вона становить 6,3%. Головна причина цієї різниці — висока частка енергоємної промисловості в структурі вітчизняного ВВП і недостатня енергоефективність виробництва. 

Експерти вважають, що в умовах відкритого ринку, якщо ціни на електроенергію не контролювати, а впроваджувати політику так званого laissez-faire (принципу невтручання. — Mind), ринок сам буде стримувати навантаження й не вийде за межі 4%.

У разі перевищення цього ліміту споживач буде зацікавлений в оптимізації витрат. Наприклад, хтось робить енергоаудит; хтось від’єднується від загальних мереж і створює власні енергооб’єкти в обхід системи; хтось шукає альтернативні варіанти з постачання. Тобто споживач починає активно працювати над енергоефективністю.

На графіку, наведеному нижче, можна побачити чітку тенденцію: що вище енергоємність економіки країни, то нижче тарифи, і навпаки. Наприклад, у Китаї тарифи низькі, а енергоємність висока. Але, перемноживши тариф у Китаї ($0,08) на електроємність (0,5 кВт·год/$), ми «зважуємо» частку електроенергетики в економіці країни й маємо 4%.

Перевищення цього індикативного показника може свідчити про втручання держави в процеси ціноутворення — установлення тарифів регуляторним шляхом. Утім, є цікаві винятки.

У тому самому Китаї ще 2012 року частка енергетики у ВВП становила 5,5%, що було усвідомленим рішенням влади держави й пояснювалося стрімким розвитком енергетичної галузі — запуском нових потужностей для забезпечення промислового зростання. Також діяла велика екологічна програма, у межах якої інтенсивно впроваджувалися в експлуатацію потужності дорогої вітрової та сонячної генерації.       

У Європі прикладом країни, що виходила за межі 4% ліміту, була Німеччина. З 2002 року в країні стартувала програма Energiewende (енергетичний поворот), орієнтована на поступову відмову від ядерної енергетики й майже повний перехід на відновлювані джерела. У підсумку «німецький поворот» обернувся для споживачів 64% зростанням тарифів.

Проте варто зазначити, що впродовж двох років німецька влада проводила публічні слухання, висвітлюючи всі можливі наслідки для учасників ринку: тарифи, вплив на енергосистему, економіку підприємств, екологію. Споживачі, «підписавшись» на майбутні мільярдні витрати, рішення ухвалювали виважено і свідомо, поділяючи позицію істеблішменту. За сильної позиції споживача такий підхід є єдино можливим у разі відходу в сторону від ринкового ціноутворення.

У період 2008—2010 років електроенергетика становила трохи менше ніж 5% у валовому доході країни. Але вже з 2011 року ситуація почала стабілізуватися, і частка енергетичної галузі знизилася до позначки 3—3,5%.

Спираючись на досвід європейських країн, з усією відповідальністю можна припустити, що впровадження ринкових механізмів у чистому вигляді буде сприяти зниженню сукупних платежів споживачів із 6,3% до 4% ВВП України. І це стане можливим або завдяки зниженню витрат електроенергії, здебільшого в промисловому секторі (програми з енергоефективності), або ж через зниження ціни виробником електроенергії.

Гостра конкуренція на ринку рано чи пізно вимагатиме від генерувальних компаній виводити застарілі потужності, збільшувати програми з модернізації, підвищувати продуктивність і знижувати експлуатаційні витрати. Наприклад, на сьогодні приблизно 80% українських мереж спрацьовані, і, за різними оцінками, тільки інфраструктура потребує $20—30 млрд для поновлення. Програми модернізації та енергоефективності дадуть потужний стимул для розвитку всіх галузей промисловості України.

Зі свого боку побутові споживачі теж мусять навчитися існувати у вільному ринку електроенергетики. Сьогодні європейські енергокомпанії впроваджують сучасні сервіси, що полегшують комунікацію з клієнтом і допомагають йому заощаджувати. Це й мобільні застосунки (інтернет-сервіси) з моніторингу та керування енергоспоживанням у реальному часі, й інноваційні рішення для встановлення тарифів, і сервіси з віддаленого керування споживанням у будинках. Усе це вже є, й українці можуть починати впроваджувати ці технології у своїх будинках.